Словник української мови Грінченка

учиняти

Учиняти, -няю, -єш

сов. в. учинити, -ню, -ниш, гл.

1) Дѣлать, сдѣлать, совершать, совершить. Ой, хворцю! Що ти учинила. Мет. Спасибі вам, панове молодці, преславні запорожці, за честь, за славу, за повагу, що ви мені учинили. Шевч. 234. учинити во́лю. см. воля.

2) Поступать, поступить, сдѣлать. Ой не гаразд запорожці, не гаразд вчинили. н. п. Так ми добре, брате, учиниш, свого найменшого брата попросімо. Макс.

3) Заквашивать, заквасить, сдѣлать закваску (для тѣста, квасу). Учинили вони квас. Мнж. 79. От вона взяла, ріденько вчинила, ріденько підбила, ріденько й замісила. Рудч. Ск. II. 101. На чужий коровай очей не поривай, а рано вставай та собі учиняй. Ном. № 9648.

Словник української мови Грінченка

Значення в інших словниках

  1. учиняти — учиня́ти дієслово недоконаного виду  Орфографічний словник української мови
  2. учиняти — Чинити, робити, (помсту) здійснювати, (волю) виконувати, (бучу) зчиняти, здіймати, (зло) коїти, укоювати, (честь) виявляти, (позов) давати, подавати, справляти  Словник синонімів Караванського
  3. учиняти — УЧИНЯ́ТИ (ВЧИНЯ́ТИ), я́ю, я́єш, УЧИ́НЮВАТИ (ВЧИ́НЮВАТИ), юю, юєш, недок., УЧИНИ́ТИ (ВЧИНИ́ТИ), иню́, и́ниш, док. 1. що. Робити, здійснювати що-небудь. Ще сонце не зійшло, а вже пташня Гучний концерт за вікнами вчиняє (Л.  Словник української мови у 20 томах
  4. учиняти — (вчиняти), -яю, -яєш, недок., учинити (вчинити), -иню, -иниш, док. 1》 перех. Робити, здійснювати що-небудь. || У сполуч. з деякими іменниками означає: здійснювати, робити, виявляти те, що виражають ці іменники. Учинити допит. Учинити опір. 2》 неперех.  Великий тлумачний словник сучасної мови
  5. учиняти — ДІ́ЯТИ як (виявляти свою діяльність певним чином), РОБИ́ТИ що, ЧИНИ́ТИ що, УЧИНЯ́ТИ (ВЧИНЯ́ТИ) що, ПРАКТИКУВА́ТИ що, МОТО́РИТИ як, що, розм., ПОСТУПА́ТИ розм., заст., ПОСТУПА́ТИСЯ діал.; ВИРОБЛЯ́ТИ (ВИРО́БЛЮВАТИ рідше) що, ТВОРИ́ТИ що, розм.  Словник синонімів української мови
  6. учиняти — УЧИНЯ́ТИ (ВЧИНЯ́ТИ), я́ю, я́єш, недок., УЧИНИ́ТИ (ВЧИНИ́ТИ), иню́, и́ниш, док. 1. перех. Робити, здійснювати що-небудь. Ще сонце не зійшло, а вже пташня Гучний концерт за вікнами вчиняє (Дмит.  Словник української мови в 11 томах