щурик

Щурик, -ка

м.

1) ум. отъ щур.

2) насѣк. Amara (fulva). Вх. Пч. І. 5.

Значення в інших словниках

1. щурик — ЩУ́РИК, а, ч. Те саме, що щур² 2. Вилися бистрі щурики над нами, Із нірок вилітаючи своїх, Що геть поцяткували надбережжя – Круту й високу глиняну стіну (М. Рильський); Він [холод] уже погнав на південь щуриків, журавлів і лебедів (М. Стельмах).  Словник української мови у 20 томах
2. щурик — щу́рик іменник чоловічого роду, істота  Орфографічний словник української мови
3. щурик — -а, ч. Те саме, що щур II 2).  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. щурик — ЩУ́РИК, а, ч. Те саме, що щур² 2. Вилися бистрі щурики над нами, Із нірок вилітаючи своїх, Що геть поцяткували надбережжя — Круту й високу глиняну стіну (Рильський, Зграя.., 1960, 52); Він [холод] уже погнав на південь щуриків, журавлів і лебедів (Стельмах, Гуси-лебеді.., 1964, 145).  Словник української мови в 11 томах