вгору
ВГОРУ (УГОРУ) – В (У) ГОРУ
Вгору (угору), присл. За напрямком догори; до вищого ступеня, рівня розвитку, стану тощо. Тут справник простяг руки вгору (О.Довженко); Піднімається сонце угору (Панас Мирний); – Слава отаманові! – закипіла юрба, полетіли шапки вгору (Р.Іваничук).
В (у) гору, ім. з прийм.
Словник-довідник з українського літературного слововживання