врівень

ВРІВЕНЬ (УРІВЕНЬ), ВРІВНІ (УРІВНІ)

присл. На одному рівні (в поєднанні з прийм. "з", рідше з іменником у родовому відмінку); в рівноцінному становищі, не відстаючи. Вікна були врівень з тротуаром (О.Донченко); Ріс ромен із тином урівень (М.Стельмах); Свіже, повне її лице, освічене ясним сонцем, стало врівні з блідим, замлілим лицем її сусіда (І.Нечуй-Левицький); Це ставило її врівень з усіма іншими (Л.Первомайський).

Значення в інших словниках

1. врівень — врі́вень прислівник незмінювана словникова одиниця  Орфографічний словник української мови
2. врівень — (урівень), присл. На одному рівні (у поєднанні з прийм. "з" або з ім. у род. в.). || У рівноцінному становищі, не відстаючи від кого-, чого-небудь.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. врівень — ВРІ́ВЕНЬ (УРІ́ВЕНЬ), присл. На одному рівні (у поєднанні з прийм. “з” або з ім. у род. в.). Врівень з хатами стоять страшенні снігові баби (Панас Мирний); У вікно, що врівень із землею...  Словник української мови у 20 томах
4. врівень — див. урівень  Словник синонімів Вусика
5. врівень — Врі́вень, врі́вні з чим, присл.  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
6. врівень — ВРІ́ВЕНЬ (УРІ́ВЕНЬ), присл. На одному рівні (у поєднанні з прийм. з або з ім. у род. в.). Врівень з хатами стоять страшенні снігові баби (Мирний, III, 1954, 8); Він стрілу приклав до тетиви, Підвівши лук урівень голови (Бажан, II, 1947, 209)...  Словник української мови в 11 томах