врівень
ВРІ́ВЕНЬ (УРІ́ВЕНЬ), присл.
На одному рівні (у поєднанні з прийм. “з” або з ім. у род. в.).
Врівень з хатами стоять страшенні снігові баби (Панас Мирний);
У вікно, що врівень із землею, крізь тюлеву завісочку видно залите передвечірнім сонцем асфальтове подвір'я (В. Винниченко);
Він стрілу приклав до тетиви, Підвівши лук урівень голови (М. Бажан);
// У рівноцінному становищі, не відстаючи від кого-, чого-небудь.
Те, що вона прийшла сьогодні раніше за інших на роботу, сталося внаслідок внутрішньої потреби .. Це ставило її врівень з усіма іншими, робило її справжньою робітницею (Л. Первомайський);
Він сходив на могилу, а думав про те, що йому все не щастить випробувати до кінця власну відвагу, прислужитися товариству, стати врівень з іншими товаришами куреня (Ю. Мушкетик).
Словник української мови (СУМ-20)