колюче
КОЛЮЧЕ – КОЛЮЧИ
Колюче, присл. Семен б’є ціпом, аж двір стогне. Повне зерно бризкає високо вгору, колюче вдаряється об руки й обличчя (Р.Іваничук); – Ні, злодюго, я так не можу зробити; сама їдь до хазяїна та й віддай йому! – колюче усміхаючись, докірливо промовив наймит (Л.Яновська).
Колючи. Дієприсл. від колоти. Він добряче стомився, колючи дрова.
Словник-довідник з українського літературного слововживання