ГАРМОНІЯ
ГАРМО́НІЯ
• ГАРМОНІЯ
(грец. 'αρμονία — зв'язок, стрункість, злагодженість)
- співмірність частин, взаємопов'язаність різних компонентів цілого, впорядкованість предметів і явищ. Антична естетика сформулювала такі ознаки Г., як внутр. єдність частин (Геракліт), єдність протилежностей (Арістотель), Платон у діалозі "Тімей" надав поняттю "гармонія" соціального і етичного значення. Епоха Відродження висунула ідеал гармонійно розвиненої особистості. На противагу ідеалістичній естетиці, яка сутність Г. вбачає у наперед заданих вічних і незмінних законах, марксистсько-ленінська естетика розглядає Г. як одну з найістотніших ознак прекрасного, що відбиває гармонійні моменти розвитку реальної дійсності, як відображення в мист-ві єдності протилежностей. У худож. л-рі Г. становить співвідношення ідеалу з життям, розв'язання суперечності, коли "конфлікт чуття", "страсть, буря, бій" "при кінці сплива в гармонію любові" (Франко І. Зібр. тв., т. 1. К., 1976, с. 174), композиційна стрункість і т. д.
■ Літ.: Лосев А. Ф. История античной эстетики. М., 1979; Шестаков В. П. Гармония как эстетическая категория. М., 1973.
М. М. Ільницький.
Українська літературна енциклопедія (A—Н)