ГОЛОСІННЯ
ГОЛОСІ́ННЯ
• ГОЛОСІННЯ
, тужіння, плачі — жанр усної народної поетичної творчості, пов'язаний з похоронними та ін. обрядами. Виникли в первіснообщинному суспільстві як вияв жалю за померлим. У Г. відбились анімістичні погляди давніх людей на природу, зокрема віра в життя душі після смерті. Різновиди Г. є в багатьох народів світу. Згадки про Г. дійшли до нас з часів Київ. Русі в літописах, житіях, у "Слові о полку Ігоревім" тощо. В дореволюц. Росії побутували й рекрутські Г., які виникли після введення Петром I обов'язкової військ. повинності. Між похоронними та рекрутськими Г. чимало спільного: в них виражено глибокі ліричні почуття, тугу, часто — й соціальні мотиви. Як і думи, укр. Г. виконуються речитативом, але з більшою експресивністю й імпровізацією. В укр. л-рі нар. Г. використовували Г. Квітка-Основ'яненко, І. Нечуй-Левицький, М. Коцюбинський, В. Стефаник, Марко Черемшина та ін.
■ Літ.: Стельмах М. П. Голосіння. В кн.: Українська народна поетична творчість, т. 1. К., 1958; Грицай М. С. Голосіння. В кн.: Грицай М. С., Бойко В. Г., Дунаєвська Л. Ф. Українська народнопоетична творчість. К., 1983.
Л. Ф. Дунаєвська.
Українська літературна енциклопедія (A—Н)