ДЗВІНОК

ДЗВІНО́К

• "ДЗВІНОК"

- ілюстрований художньо-пед. журнал для дітей та молоді, орган Руського педагогічного товариства, що підпорядковувалося Науковому товариству імені Шевченка. Виходив 1890 — 1914 у Львові двічі на місяць. Редакторами "Д." були О. Барвінський, В. Шухевич, К., Гриневичева, І. Крип'якевич та ін. Існував задум редагувати літ. матеріали письменників Наддніпрянщини в Києві, для чого було створено київ. редакцію "Д.", до складу якої входили Леся Українка, М. Старицький, Л. Старицька-Черняхівська, М. Лисенко. Але "народовці" 1894 зірвали цей намір. Характер журналу змінювався від клерикально-народовського до демократичного залежно від редакторів і участі в ньому таких письменників, як І. Франко (тут уперше опубл. його казку "Лис Микита" та ін.), Леся Українка, Л. Глібов, М. Коцюбинський (дебютував у "Д." віршем "Наша хатка"), І. Нечуй-Левицький, Олена Пчілка, Б. і М. Грінченки, Марко Черемшина та ін. "Д." вміщував твори Т. Шевченка, Марка Вовчка, Ю. Федьковича, С. Руданського, переклади з рос. і зарубіж. л-р. Журнал знайомив читачів з новинами л-ри і мист-ва, біографіями письменників. У "Д." вперше з'явилися жанри науково-популярного нарису для дітей та юнацтва і нарису-казки ("Нюрнберзьке яйце" М. Коцюбинського, "І. Котляревський" Б. Грінченка, "Казка про сонце та єго сина" Дніпрової Чайки). Як додаток до журналу 1913 вийшла кн. "Казки бр. Гримів та інші". Іл. с. 53.

В. В. Яременко.

Значення в інших словниках

1. дзвінок — дзвіно́к іменник чоловічого роду  Орфографічний словник української мови
2. дзвінок — І дзвіночок, заст. дзвінець Мініатюрні порожнисті кульки з ударниками всередині на архиєрейському сакосі, кадильницях, каціях  Словник церковно-обрядової термінології
3. дзвінок — -нка, ч. 1》 Зменш. до дзвін I. || Прилад для подавання звукових сигналів, що нагадують звуки цього предмета. 2》 Звукові сигнали, звуки, що подаються, видаються цими предметами. Телефонний дзвінок.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. дзвінок — дзвінок : ◊ дзвінки́ дзвонять вул. боятися, мати страх (ст)|| = бздіти  Лексикон львівський: поважно і на жарт
5. дзвінок — див. дзвін  Словник синонімів Вусика
6. дзвінок — Дзвіно́к, дзвінка́; дзвінки́, -кі́в  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
7. дзвінок — ДЗВІНО́К, нка́, ч. 1. Зменш. до дзвін¹. Він, дійшовши до своєї квартири, з усієї сили потяг за ручку дзвінка, котрий несамовито задзвонив (Мирний, III, 1954, 275); *Образно. Роман..  Словник української мови в 11 томах
8. дзвінок — Дзвінок, -нка м. 1) Колокольчикъ, звонокъ. Греб. 361. Сама як схопить дзвінок — по всіх покоях дзінь-дзінь. МВ. І. 14. 2) мн. дзвонки. раст. Convolvulus sepium. ЗЮЗО. I. 119. 3) Названіе рослаго красиваго веселаго вола. КС. 1898. VII. 46. 4) = дзвенкач. Вх. Пч. II. 10. ум. дзвіночок.  Словник української мови Грінченка