дзвінок
ДЗВІНО́К, нка́, ч.
1. Зменш. до дзвін¹.
Він, дійшовши до своєї квартири, з усієї сили потяг за ручку дзвінка, котрий несамовито задзвонив (Мирний, III, 1954, 275);
*Образно. Роман.. і справді бачить, як по землі дріботять маленькі чоботята, а над ними колишеться дзвінок червоної спіднички (Стельмах, Хліб.., 1959, 479);
// Прилад для подавання звукових сигналів, що нагадують звуки цього предмета.
Електричні дзвінки для подавання звукових сигналів встановлюють майже в кожній квартирі (Монтаж і ремонт.., 1956, 210).
2. Звукові сигнали, звуки, що подаються, видаються цими предметами.
Він усе сподівався чогось лихого. Ураз — дзвінок. Макар Іванович так і жахнувся, так і затремтів увесь (Коцюб., І, 1955, 163);
Дзвінок почувся —— тож люд увесь поволі повернув до зали (Тич., 1, 1946, 256);
*У порівн. Звуки пісні, мов дзвінок, тужливо лісом пронеслись (Фр., XIII, 1954, 37).
Словник української мови (СУМ-11)