акростих
акрости́х
• акростих
(грец. 'ακροστιχίς, від 'άκρος — крайній і στιχος — віршовий рядок)
, акровірш — поетичний твір, у якому початкові літери кожного рядка, прочитувані згори вниз, утворюють слово або фразу. З'явився в давньогрец. і рим. поезії, активно культивувався поетами еллінізму, Відродження та барокко. А. часто був способом засвідчення імені автора чи адресата твору. В укр. поезії відомий з серед. 16 ст. (присвятасентенція в латиномовній "Еклозі" Григорія Чуя, русина з Самбора), набув популярності в 17 ст. ("Плач на смерть Григорія Желиборського", 1615; "Лямент" Давида Андреєвича, 1628; "Имнологія" Памва Беринди, Тарасія Земки, 1630; "Єводія" Григорія Бутовича, 1642; "Небесний Арктос" Стефана Яворського, 1690; та ін.). У 18 ст. традиція А. продовжується у творчості Ромуальда Мироновича, Михайла Козачинського, Олександра Падальського, авторів "Богогласника-" та ін. У новій укр. л-рі А. писали Л. Глібов, В. Самійленко. В рад. л-рі вони характерні здебільшого для сатиричної і дит. поезії. Рідше, ніж А., зустрічаються вірші, в яких слово чи фразу складають останні (телевірш) або середні (мезовірш) літери кожного рядка. Багато А. опубліковано у книгах "Аполлонова лютня. Київські поети XVII — XVIII ст." (1982); "Українська поезія. Кінець XVI — початок XVII ст." (1978), "Антологія української поезії", т. 1 (1984).
В. О. Шевчук.
Українська літературна енциклопедія (A—Н)