екзистенціалізм
екзистенціалі́зм
• екзистенціалізм
(від лат. existentia — існування) у літературі
1) Течія літ. модер нізму, що виникла в передвоєнні роки і розвинулась під час та після 2-ї світової війни. Представлена переважно франц. письменниками (здебільшого учасниками Руху Опору), що відомі і як філософи-екзистенціалісти: Г. Марсель (реліг. відгалуження), Ж. П. Сартр, С. де Бовуар, А. Камю (атеїст. відгалуження). Характерні риси їхньої творчості (філос. романи, "театр ідей" тощо) — суб'єктивізм, індивідуалізм, песимізм і водночас етичне заперечення будь-якого насильства. У прагненні зберегти "внутрішню свободу" типовий екзистенціалістський герой пориває зв'язки з суспільством. Він спроможний на такий "трагічний жест", хоч заздалегідь розглядає його як "дію, приречену на поразку". У творах екзистенціалістів міститься критика бурж. відносин, але при цьому капіталісти, суспільство розглядається як незмінна данність буття. Філософським підгрунтям Е. є у л-рі вчення С. К'єркегора, М. Хайдеггера, К. Ясперса.
2) Під Е. у л-рі розуміють також вияв у творчості окремих письменників впливу ідей Е. та співзвучних йому настроїв і мотивів. Ідейно споріднена з Е. "абсурду література" (С. Беккет, Ж. Жене та ін.). Зв'язок з Е. помітний у творчості А. Жіда, А. Мальро, Т. Еліота, Г. Гріна, А. Мердок, Е. Хемінгуея, Д. Керуака, Г. Е. Носсака, Акутагави Рюноске, Кобо Абе. За гносеол. суттю Е. у л-рі — вияв ідейної безвиході, духовної кризи дрібнобурж. свідомості.
■ Літ.: Евнина Е. Современный французский роман. 1940 — 1960. М., 1962; Современный экзистенциализм. М., 1966; Затонський Д. У пошуках сексу буття. К., 1967; Комолсва М., Лисий І. Присмерк екзистенціалізму. "Всесвіт", 1976, № 5; Великовский С. В поясках утраченного смысла. М., 1979; Коссак Е. Экзистенциализм в философии и литературе. М., 1980.
Л. А. Єремеєв.
Українська літературна енциклопедія (A—Н)