константа
конста́нта
• константа
[від лат. constans (constantis) — постійний]
у віршознавстві — постійний наголос в кінці віршового відрізка. У силабо-тонічному вірші — в останньому слові рядка, в силабічному — і перед цезурою, що сприяє вирівнюванню кількості складів і усталенню жіночої рими, В структурі класичних двоскладових розмірів силабо-тонічного вірша можливі пропуски наголосів (див. Пірихій) на будь-яких сильних місцях, крім К., напр., у 4-стопному ямбі у Д. Павличка ("Моя любове, ти як бог..."):
Моя любове, ти як бóг, -
Я вже не вірю, що ти є.
У безлічі земних тривóг
Згубилося ім'я твоє.
■ Літ.: Холщевников В. Е. Основы стиховедения. Русское стихосложение. Л., 1972; Сидоренко Г. К. Українське віршування.
[Від найдавніших часів до Шевченка]. К., 1972.
Н. В Костенко.
Українська літературна енциклопедія (A—Н)