кільце
кільце́
• кільце
- композиційно-стилістичний прийом, що полягає в повторенні наприкінці кожного віршованого рядка (строфи або твору в цілому) окремих звуків, слів, фраз, що були на початку. Розрізняють К.:
1) Звукове:
Осінь, осінь, осінь... Шум осик...
(М. Рильський. "Про осінь" ).
2) Лексичне:
Пуща гуде — і регоче, й хитається пуща
(Л. Первомайський. "Літописець")
3) Строфічне:
І сміх, і дзвони, й радість тепла. Цвіте веселка дум...
Сум серце тисне: — сонце! пісне! -
В душі я ставлю — вас я славлю! -
В душі я ставлю світлий парус, бо в мене в серці сум.
І сміх, і дзвони, й радість тепла.
(П. Тичина. "Закучерявилися хмари..." )
4) К., що охоплює увесь твір:
Такий я ніжний, такий тривожний, моя осінняя земля!
Навколо вітер непереможний реве й гуля...
І хвилі моря, далекі й близькі, мені шумлять...
Там стелить сонце останнім блиско кривавий шлях... (...)
Такий я ніжний, такий тривожний, моя осінняя земля!
Навколо вітер непереможний реве й гуля...
(В. Сосюра. "Такий я ніжний, такий тривожний...").
В. В. Громова.
Українська літературна енциклопедія (A—Н)