кільце
кільце́
• кільце
- композиційно-стилістичний прийом, що полягає в повторенні наприкінці кожного віршованого рядка (строфи або твору в цілому) окремих звуків, слів, фраз, що були на початку. Розрізняють К.:
1) Звукове:
Осінь, осінь, осінь... Шум осик...
(М. Рильський. "Про осінь" ).
2) Лексичне:
Пуща гуде — і регоче, й хитається пуща
(Л. Первомайський. "Літописець")
3) Строфічне:
І сміх, і дзвони, й радість тепла. Цвіте веселка дум...
Сум серце тисне: — сонце! пісне! -
В душі я ставлю — вас я славлю! -
В душі я ставлю світлий парус, бо в мене в серці сум.
І сміх, і дзвони, й радість тепла.
(П. Тичина. "Закучерявилися хмари..." )
4) К., що охоплює увесь твір:
Такий я ніжний, такий тривожний, моя осінняя земля!
Навколо вітер непереможний реве й гуля...
І хвилі моря, далекі й близькі, мені шумлять...
Там стелить сонце останнім блиско кривавий шлях... (...)
Такий я ніжний, такий тривожний, моя осінняя земля!
Навколо вітер непереможний реве й гуля...
(В. Сосюра. "Такий я ніжний, такий тривожний...").
В. В. Громова.
Значення в інших словниках
- кільце — кільце́ іменник середнього роду * Але: два, три, чотири кільця́ Орфографічний словник української мови
- кільце — див. коло Словник синонімів Вусика
- кільце — -я, с. 1》 Предмет (найчастіше з металу), який має форму кола (див. коло I 1)). 2》 Те, що має вигляд такого предмета. || Коло (див. коло I 2)), обвід. Великий тлумачний словник сучасної мови
- кільце — 1. перстень, перстенець, перстеник, персник, заручка, каблука, каблучка, каблучечка 2. коло, оточення Словник чужослів Павло Штепа
- кільце — КІЛЬЦЕ́, я́, с. 1. Предмет (найчастіше з металу), що має форму кола (див. ко́ло¹ 1). Ведмідь який, а й то кільце в губу вправляють (Номис); Розшукавши в кухні великий замок, надів його на кільця, що були в дверях (І. Микитенко); Як томить кожна п'ядь!... Словник української мови у 20 томах
- кільце — ОТО́ЧЕННЯ (становище, при якому хто-небудь або військовий підрозділ, армія, територія, місто і т. ін. перебуває в кільці військ ворога); ОБЛО́ГА, БЛОКА́ДА (про місто, територію); КІЛЬЦЕ́, ОБХВА́Т рідше, КЛІ́ЩІ розм., КАЗА́Н розм. Словник синонімів української мови
- кільце — Кільце́, -льця́, -льцю́; кі́льця, кі́лець Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- кільце — КІЛЬЦЕ́, я́, с. 1. Предмет (найчастіше з металу), який має форму кола ( див. ко́ло¹ 1). Ведмідь який, а й то кільце в губу вправляють (Номис, 1864, № 4220); Розшукавши в кухні великий замок, надів його на кільця, що були в дверях (Мик. Словник української мови в 11 томах
- кільце — Кільце, -ця с. 1) Кругъ, кружекъ. Ой у місці в крайній хаті кільцем танець ходить. Гатц. 296. 2) Кольцо вообще, за исключеніемъ носимаго на пальцѣ. Ведмідь здоровий, та кільце в носі. Ном. № 4228. Словник української мови Грінченка