кільце

КІЛЬЦЕ́, я́, с.

1. Предмет (найчастіше з металу), який має форму кола ( див. ко́ло¹ 1).

Ведмідь який, а й то кільце в губу вправляють (Номис, 1864, № 4220);

Розшукавши в кухні великий замок, надів його на кільця, що були в дверях (Мик., Кадильниця, 1959, 62).

2. Те, що має вигляд такого предмета.

Вона вся трусилась, трусились на голові кільця локонів (Н.-Лев., II, 1956, 77);

Пускаючи кільця диму, Іван Лук’янович вдоволено дивився на мене (Грим., Подробиці.., 1956, 99);

// Коло ( див. ко́ло¹ 2), обвід.

Велике кільце московського метро;

// Кінцевий пункт трамвайного й тролейбусного маршрутів із поворотним кругом, а також кінець автобусного маршруту, де автобус робить розворот, щоб їхати назад;

// перен. Те, що замкнене круговою лінією чого-небудь; оточення.

Нарешті було розірване й кільце блокади, яке тримало радянський народ в ізоляції від зовнішнього світу (Мист., 6, 1957, 30);

[Спартак:] Та ми затримаєм противника, аж доки Піхота не прорветься крізь кільце (Дмит., Драм. тв., 1958, 64).

∆ Річні́ кі́льця — концентричні шари деревини, які щорічно наростають на стовбурі дерева; річні шари.

Відомо, що дерево, як правило, щороку відкладає річні кільця, які добре видно на зрізі стовбура (Наука.., 12, 1956, 20).

3. у знач. присл. кільце́м, кі́льцями. У вигляді кола, кругової лінії.

Люди збиваються навколо Ганни тісним кільцем (Руд., Остання шабля, 1959, 399);

Механік мовчки посміхнувся, пускаючи дим кільцями вгору (Гончар, Таврія, 1952, 256).

4. Окрема складова частина ланцюга.

Біда за біду чіпляється, як у ланцюзі кільце за кільце (Номис, 1864, № 2164).

◊ Кільце́ в ланцюгу́ чого — складова частина чого-небудь цілого.

Люди й покоління — се тільки кільця в ланцюгу великім всесвітнього життя (Л. Укр., III, 1952, 97).

5. тільки мн. Гімнастичний прилад, який складається з двох підвішених обручів.

Тут їй подобалось: можна досхочу гойдатись на кільцях, злітаючи під самісіньку стелю (В ім’я Вітч., 1954, 8).