1. Великий тлумачний словник сучасної мови

кільце

кільце́

-я, с.

1》 Предмет (найчастіше з металу), який має форму кола (див. коло I 1)).

2》 Те, що має вигляд такого предмета.

|| Коло (див. коло I 2)), обвід.

|| Кінцевий пункт трамвайного й тролейбусного маршрутів із поворотним кругом, а також кінець автобусного маршруту, де автобус робить розворот, щоб їхати назад.

|| перен. Те, що замкнене круговою лінією чого-небудь; оточення.

Річні кільця — концентричні шари деревини, які щорічно наростають на стовбурі дерева; річні шари.

3》 у знач. присл. кільцем, кільцями. У вигляді кола, кругової лінії.

4》 Окрема складова частина ланцюга.

5》 тільки мн. Гімнастичний прилад, який складається з двох підвішених обручів.

Джерело: Великий тлумачний словник сучасної української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. кільце — кільце́ іменник середнього роду * Але: два, три, чотири кільця́ Орфографічний словник української мови
  2. кільце — див. коло Словник синонімів Вусика
  3. кільце — 1. перстень, перстенець, перстеник, персник, заручка, каблука, каблучка, каблучечка 2. коло, оточення Словник чужослів Павло Штепа
  4. кільце — КІЛЬЦЕ́, я́, с. 1. Предмет (найчастіше з металу), що має форму кола (див. ко́ло¹ 1). Ведмідь який, а й то кільце в губу вправляють (Номис); Розшукавши в кухні великий замок, надів його на кільця, що були в дверях (І. Микитенко); Як томить кожна п'ядь!... Словник української мови у 20 томах
  5. кільце — • кільце - композиційно-стилістичний прийом, що полягає в повторенні наприкінці кожного віршованого рядка (строфи або твору в цілому) окремих звуків, слів, фраз, що були на початку. Розрізняють К.: 1) Звукове: Осінь, осінь, осінь... Шум осик... (М. Українська літературна енциклопедія
  6. кільце — ОТО́ЧЕННЯ (становище, при якому хто-небудь або військовий підрозділ, армія, територія, місто і т. ін. перебуває в кільці військ ворога); ОБЛО́ГА, БЛОКА́ДА (про місто, територію); КІЛЬЦЕ́, ОБХВА́Т рідше, КЛІ́ЩІ розм., КАЗА́Н розм. Словник синонімів української мови
  7. кільце — Кільце́, -льця́, -льцю́; кі́льця, кі́лець Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  8. кільце — КІЛЬЦЕ́, я́, с. 1. Предмет (найчастіше з металу), який має форму кола ( див. ко́ло¹ 1). Ведмідь який, а й то кільце в губу вправляють (Номис, 1864, № 4220); Розшукавши в кухні великий замок, надів його на кільця, що були в дверях (Мик. Словник української мови в 11 томах
  9. кільце — Кільце, -ця с. 1) Кругъ, кружекъ. Ой у місці в крайній хаті кільцем танець ходить. Гатц. 296. 2) Кольцо вообще, за исключеніемъ носимаго на пальцѣ. Ведмідь здоровий, та кільце в носі. Ном. № 4228. Словник української мови Грінченка