кільце
КІЛЬЦЕ́, я́, с.
1. Предмет (найчастіше з металу), який має форму кола ( див. ко́ло¹ 1).
Ведмідь який, а й то кільце в губу вправляють (Номис, 1864, № 4220);
Розшукавши в кухні великий замок, надів його на кільця, що були в дверях (Мик., Кадильниця, 1959, 62).
2. Те, що має вигляд такого предмета.
Вона вся трусилась, трусились на голові кільця локонів (Н.-Лев., II, 1956, 77);
Пускаючи кільця диму, Іван Лук’янович вдоволено дивився на мене (Грим., Подробиці.., 1956, 99);
// Коло ( див. ко́ло¹ 2), обвід.
Велике кільце московського метро;
// Кінцевий пункт трамвайного й тролейбусного маршрутів із поворотним кругом, а також кінець автобусного маршруту, де автобус робить розворот, щоб їхати назад;
// перен. Те, що замкнене круговою лінією чого-небудь; оточення.
Нарешті було розірване й кільце блокади, яке тримало радянський народ в ізоляції від зовнішнього світу (Мист., 6, 1957, 30);
[Спартак:] Та ми затримаєм противника, аж доки Піхота не прорветься крізь кільце (Дмит., Драм. тв., 1958, 64).
∆ Річні́ кі́льця — концентричні шари деревини, які щорічно наростають на стовбурі дерева; річні шари.
Відомо, що дерево, як правило, щороку відкладає річні кільця, які добре видно на зрізі стовбура (Наука.., 12, 1956, 20).
3. у знач. присл. кільце́м, кі́льцями. У вигляді кола, кругової лінії.
Люди збиваються навколо Ганни тісним кільцем (Руд., Остання шабля, 1959, 399);
Механік мовчки посміхнувся, пускаючи дим кільцями вгору (Гончар, Таврія, 1952, 256).
4. Окрема складова частина ланцюга.
Біда за біду чіпляється, як у ланцюзі кільце за кільце (Номис, 1864, № 2164).
◊ Кільце́ в ланцюгу́ чого — складова частина чого-небудь цілого.
Люди й покоління — се тільки кільця в ланцюгу великім всесвітнього життя (Л. Укр., III, 1952, 97).
5. тільки мн. Гімнастичний прилад, який складається з двох підвішених обручів.
Тут їй подобалось: можна досхочу гойдатись на кільцях, злітаючи під самісіньку стелю (В ім’я Вітч., 1954, 8).
Словник української мови (СУМ-11)