сонор

(від лат. sonorus — дзвінкий, звучний, шумний) — основна категорія гармонічної вертикалі в соноризмі, сполучення звуків, яке сприймається як єдине звукове забарвлення, де окремі звуки та інтервали не сприймаються окремо.

Значення в інших словниках

1. сонор — -у, ч., муз. Основна категорія гармонічної вертикалі в соноризмі; сполучення звуків, що сприймаються як єдина звукова структура.  Великий тлумачний словник сучасної мови
2. сонор — СОНО́Р.  Словник української мови у 20 томах