тонус

(лат. tonus, від гр. tonos — напруження) — тривале збудженнянервових центрів і м’язів, яке не викликає втоми.

Значення в інших словниках

1. тонус — то́нус іменник чоловічого роду  Орфографічний словник української мови
2. тонус — У. 1. Рівень емоційно-психічної активності людини; психоенергетичний аспект життєдіяльності: піднесення емоційного тонусу. 2. Тривале скорочення або напруження м’язів і нервових центрів, для яких характерна дуже мала стомлюваність: вегетативний тонус, підвищення тонусу.  Літературне слововживання
3. тонус — (мед.) напруга, тон  Словник чужослів Павло Штепа
4. тонус — то́нус (лат. tonus, від грец. τόνος – напруження) тривале скорочення або напруження м’язів і тривале збудження нервової системи, для яких характерні дуже мала стомлюваність м’язів і нервових центрів та незначні енергетичні витрати організму. Під...  Словник іншомовних слів Мельничука
5. тонус — ТО́НУС, у, ч. 1. фізл. Стан, коли тривале збудження нервової або м'язової тканини не супроводиться стомленням і зумовлює добре функціонування організму.  Словник української мови у 20 томах
6. тонус — -у, ч. 1》 фізіол. Стан, коли тривале збудження нервової або м'язової тканини не супроводиться стомленням і зумовлює добре функціонування організму. Венозний тонус — судинний тонус вен, зумовлений скороченням м'язових елементів їх стінок.  Великий тлумачний словник сучасної мови
7. тонус — То́нус, -су, -сові  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
8. тонус — ТО́НУС, у, ч. 1. фізл. Стан, коли тривале збудження нервової або м’язової тканини не супроводиться стомленням і зумовлює добре функціонування організму.  Словник української мови в 11 томах