тонус
ТО́НУС, у, ч.
1. фізл. Стан, коли тривале збудження нервової або м'язової тканини не супроводиться стомленням і зумовлює добре функціонування організму.
Восени у людини поліпшується обмін речовин, підвищується загальний тонус організму, посилюються життєві процеси, зростає споживання кисню (з наук.-попул. літ.);
[Єзерський:] Ви нічого не чули про останню роботу Василя Фомича? [Поліна К.:] “Про зміни вегетативного тонусу у нервових хворих”? (І. Кочерга).
2. Життєва активність, рівень життєдіяльності.
Навіть короткочасне перебування людини в горах на висоті 1,5 –2,5 тисячі метрів приводить до значного підвищення життєвого тонусу, посилює обмін речовин в організмі (з газ.);
– Література – могутній фактор у вихованні людей. Вона настрій підіймає, тонус, як кажуть лікарі, підвищує, так? (Ю. Збанацький).
3. перен. Загальний рівень настроєності, характер настрою чого-небудь.
На образність мовної тканини Стельмаха помітний відбиток накладає психологічний стан героя, тонус його емоцій (із журн.);
// Манера, стиль виконання, що виражаються в характері емоційного навантаження.
У п'єсах історично-побутових та мелодрамах Марко Лукич [Кропивницький], добиваючись трохи піднесеного тонусу всієї вистави, разом з тим нещадно боровся з фальшивим пафосом (з мемуарної літ.).
Словник української мови (СУМ-20)