тоніка

(від гр. tonos — наголос) — 1. Основний тон та акорд тональності, від якої вона отримує назву; центр, до якого спрямоване тяжіння усіх гармоній, в т.ч. джазових, складних дисонуючих тощо.2. Головний стійкий звук мажорно-мінорної системи ладу, до якоготяжіють усі інші звуки в межах октави, викликаючи відчуття завершеності мелодії. 3. Основний акорд мажору чи мінору, побудований на першому ступені ладу.

Значення в інших словниках

1. тоніка — то́ніка іменник жіночого роду  Орфографічний словник української мови
2. тоніка — то́ніка (від тон) 1. Головний стійкий звук ладу. 2. Основний акорд ладу.  Словник іншомовних слів Мельничука
3. тоніка — ТО́НІКА, и, ж., муз. Головний, основний тон, звук ладу, до якого тяжіє решта звуків ладу. У пісні “Про Нечая”.. Лисенко наближається до характеру лірницького супроводу завдяки педальному звучанню тоніки протягом усієї пісні (з наук. літ.).  Словник української мови у 20 томах
4. тоніка — -и, ж., муз. 1》 Головний, основний тон, звук ладу, до якого тяжіє решта звуків ладу. 2》 Основний акорд ладу (мажорний або мінорний тризвук), який побудований на I ступені ладу.  Великий тлумачний словник сучасної мови
5. тоніка — Головний (центральний) звук певного діатонічного діапазону або гами (напр., у С-мажор: с); також тризвуччя, побудоване на ньому (у С-мажор: с-е-g).  Універсальний словник-енциклопедія
6. тоніка — ТО́НІКА, и, жін., муз. Головний, основний тон, звук ладу, до якого тяжіє решта звуків ладу. В пісні «Про Нечая».. Лисенко наближається до характеру лірницького супроводу завдяки педальному звучанню тоніки протягом усієї пісні (Народна творчість та етнографія, 1, 1962, 53).  Словник української мови в 11 томах