абориген
АБОРИГЕ́Н, а, ч.
1. Корінний житель країни або місцевості; тубілець.
Паралельно з подальшим розвитком культури місцевих аборигенів у період максимального похолодання в Подніпров'я мігрує населення з більш північних регіонів (з наук. літ.);
Бразильські етнологи з Національного фонду індіанців вступили в перший контакт з невеликим плем'ям аборигенів в Амазонії, люди якого до цього часу ніколи не зустрічалися з представниками західної цивілізації (з газ.).
2. біол. Те саме, що автохто́н 2.
Як розказує учений, історично зубри були аборигенами фауни прип'ятського Полісся (з наук.-попул. літ.).
3. перен. Той, хто давно живе, працює або вчиться де-небудь.
Пішоходами бігли, поховавши носи в ковніри й натискаючись одне на одного, аборигени столиці – службовці, робітники, військові, – росіяни, українці, китайці, корейці... (В. Підмогильний).
Словник української мови (СУМ-20)