акредитація
АКРЕДИТА́ЦІЯ, ї, ж.
1. У міжнародному праві – сукупність дій, пов'язаних із призначенням і вступом на посаду голови дипломатичного представництва або постійного представника держави при міжнародній організації.
Акредитація включає акт вручення відповідному органові або офіційній особі держави, яка приймає, документа, що засвідчує наявність повноважень певної особи представляти одну державу в іншій (з мови документів).
2. Практика визнання відповідним органом або організацією права журналіста на одержання певної інформації та сприяння в її одержанні.
Роботу з організаційного забезпечення акредитації та ведення реєстру акредитованих представників ЗМІ здійснює управління внутрішньої політики (з мови документів).
3. Процедура визнання або підтвердження державними органами компетентності організації виконувати роботи в певній сфері.
Атестація здійснюється шляхом перевірки відповідності певної організації встановленим критеріям акредитації (із журн.).
Словник української мови (СУМ-20)