аллах
АЛЛА́Х, а, ч. (з великої літери).
В ісламі – Бог, творець усього сущого.
А вас, письменних, треба б бити, Щоб не кричали: “Ах! Аллах! Не варт, не варт на світі жити!” (Т. Шевченко);
Софта зняв руки й простяг над землею, немов прикликав на неї гнів грізного Аллаха (М. Коцюбинський).
◇ (1) Алла́х з ним (з не́ю, з тобо́ю і т. ін.) – уживається для вираження примирення, згоди з ким-, чим-небудь або прощення когось; хай так і буде.
– Ну, Аллах з ним, облишмо про це. Смішно й трагічно, що кожне моє слово ви приймаєте як підступ (І. Багряний);
(2) Алла́х його́ (тебе́, їх і т. ін.) зна́є – ніхто не знає.
То скажи мені... Бароне, як це сталося, що Балабан не прийняв ключа від братської скарбниці .. – Аллах його знає (Р. Іваничук);
Одному́ Бо́гу (Алла́ху) відо́мо див. відо́мо.
Словник української мови (СУМ-20)