апогей
АПОГЕ́Й, ю, ч.
1. астр. Найвіддаленіша від центра Землі точка орбіти Місяця, штучного супутника Землі або ракети.
Висота апогею ракети-носія нижча від апогею супутника більш як на 100 кілометрів (з газ.).
2. перен. Найвищий ступінь, розквіт, вершина чого-небудь.
Я її [“Одержиму”] в таку ніч писала, після якої, певне, буду довго жити, коли вже тоді жива осталась. І навіть писала, не перетравивши туги, а в самому її апогею (Леся Українка);
Ураган досяг свого апогею (О. Довженко);
Апогеєм боротьби Київської держави з Візантією за панування в Північному Причорномор'ї був загальновідомий похід князя Володимира на Херсонес (з наук. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)