арбітраж
АРБІТРА́Ж, у, ч.
1. Спосіб розв'язання спорів, що розглядаються відповідними, спеціально уповноваженими на це органами – арбітражними судами.
У результаті Віденського арбітражу під Угорщиною залишилось 35 греко-католицьких парафій (з наук. літ.);
Ліга Націй – всесвітня організація, створена для розв'язання міжнародних спорів шляхом арбітражу (із журн.);
// юр. Орган, що займається розглядом майнових спорів між установами і підприємствами.
Державний арбітраж розглядає суперечки і претензії постачальників та одержувачів, що виникають як у момент укладання договорів, так і в період їх виконання (з наук.-попул. літ.).
2. Суд, у якому спір розв'язує суддя-посередник (арбітр).
Спори, пов'язані з укладанням біржових угод, розглядаються в біржовому арбітражі, рішення якого може бути оскаржене в суді або арбітражі (з мови документів).
△ (1) Валю́тний арбітра́ж – купівля іноземної валюти на одному валютному ринку з одночасним її продажем на іншому для одержання прибутку на різниці у валютних курсах.
Основний принцип валютного арбітражу полягає у купівлі певного фінансового активу якнайдешевше з метою його подальшого перепродажу якнайдорожче (з навч. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)