арбітр
АРБІ́ТР, а, ч.
Посередник, суддя, до якого звертаються для розв'язання спорів, що не підлягають судовому розглядові; третейський суддя.
Андрій якось непомітно зробився повітовим арбітром усяких заплутаних процесів (Г. Хоткевич);
Не кожний критик може бути остаточним арбітром (Ю. Смолич);
// Те саме, що суддя́ 2.
У боротьбі, як і в інших видах спорту, авторитет арбітра – надзвичайно важлива річ (із журн.);
За двадцять хвилин до фінального свистка шотландський арбітр призначив пенальті (з газ.).
Словник української мови (СУМ-20)