1. Словник української мови у 20 томах

арбітр

АРБІ́ТР, а, ч.

Посередник, суддя, до якого звертаються для розв'язання спорів, що не підлягають судовому розглядові; третейський суддя.

Андрій якось непомітно зробився повітовим арбітром усяких заплутаних процесів (Г. Хоткевич);

Не кожний критик може бути остаточним арбітром (Ю. Смолич);

// Те саме, що суддя́ 2.

У боротьбі, як і в інших видах спорту, авторитет арбітра – надзвичайно важлива річ (із журн.);

За двадцять хвилин до фінального свистка шотландський арбітр призначив пенальті (з газ.).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. арбітр — (суддя для розв'язання суперечок) посередник, (у спортивних іграх) суддя, (переважно в боксі) рефері// третейський суддя. Словник синонімів Полюги
  2. арбітр — арбі́тр іменник чоловічого роду, істота Орфографічний словник української мови
  3. арбітр — АРБІТР – РЕФЕРІ Арбітр, -а. 1. Посередник, третейський суддя тощо. 2. Суддя в спортивних змаганнях. Рефері, невідм., ч. Суддя в спортивних змаганнях – переважно в боксі. Літературне слововживання
  4. арбітр — Посередник, <�третейський> суддя. Словник синонімів Караванського
  5. арбітр — Суддя, розсудник, посередник, див. рефері Словник чужослів Павло Штепа
  6. арбітр — -а, ч. 1》 Посередник, суддя, до якого звертаються для розв'язання суперечок, що не підлягають судовому розглядові; третейський суддя. 2》 Програмно-технічний пристрій, що вирішує суперечні випадки. Великий тлумачний словник сучасної мови
  7. арбітр — арбі́тр (франц. arbitre, від лат. arbiter – посередник) 1. Посередник, що його обирають сторони за взаємною згодою або в передбаченому законом порядку з метою розв’язання спору. Словник іншомовних слів Мельничука
  8. арбітр — АРБІ́ТР (суддя у справах розв'язання спорів, що не підлягають судовому розглядові), ТРЕТЕ́ЙСЬКИЙ СУДДЯ, ПОСЕРЕ́ДНИК (той, хто сприяє примиренню ворогуючих сторін). Словник синонімів української мови
  9. арбітр — Арбі́тр, -тра; арбі́три, -трів Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  10. арбітр — АРБІ́ТР, а, ч. Посередник, суддя, до якого звертаються для розв’язання спорів, що не підлягають судовому розглядові; третейський суддя. Маковей хотів мене обрати арбітром у цьому спорі (Письмен. зблизька, 1958, 148); Не кожний критик може бути остаточним арбітром (Смолич, VI, 1959, 108). Словник української мови в 11 томах
  11. арбітр — рос. арбитр (фр. arbitre, від латин. arbiter — посередник) — 1. Службова особа, котра розв'язує майнові спори (претензії) між суб'єктами підприємницької діяльності, установами, організаціями. 2. Суддя-член арбітражного суду. Eкономічна енциклопедія