багаття
БАГА́ТТЯ, я, с.
1. Купа дров, хмизу, ломаччя і т. ін., що горить; вогнище.
Після вечері хлопці назбирали сухого хмизу й запалили багаття (І. Нечуй-Левицький);
Нічліжани вечеряли чим хто мав. Страви не варили, багаття не розкладали, бо лісу не було поблизу (М. Коцюбинський);
Була новорічна година. Зійшлися бійці до багаття (М. Нагнибіда).
2. діал. Вогонь.
Крешіть, дядьку, багаття (Сл. Гр.);
Приставляла [жінка] в печі до багаття горшки (Леся Українка).
Словник української мови (СУМ-20)