баддя
БАДДЯ́, і́, ж., рідко.
1. Великий цебер.
Тягне він [хлопець] здорову, важку баддю, повну води, а в очах аж позеленіє від великої натуги... (М. Коцюбинський);
Над криницею лунко дзвенить баддя срібними сережками, з-за садів піднімається молочний туман, обпинаючи ноги деревам (М. Стельмах).
2. Посудина для витягання руди або землі з шахти; цебер.
Ми зранку йшли на нашу заявку – золото глибоко тоді залягало – і до обіду сиділи під землею, довбаючи породу. Звичайна баддя витягала пісок на поверхню, там же ми його й мили (Ю. Яновський);
З вишки у шахту раз по раз спускалася баддя, яка виносила на поверхню вапнякуватий ґрунт впереміш з камінням (В. Минко).
Словник української мови (СУМ-20)