байдуже
БА́ЙДУ́ЖЕ.
1. Присл. до байду́жий 1.
Вставав [Лазар] серед ночі і йшов на роботу, байдуже, холодно, без цікавості (М. Коцюбинський);
Що людям до жалю чужого? – Одні позіхали, байдуже мовчали, А другі тікали від нього (Леся Українка);
Чи міг Вася байдуже писати про бійця, який пробивався з ним трансильванськими лісами..? (О. Гончар);
* Образно. Осіння ніч байдуже шамотіла десь за тином опалим листям (О. Донченко).
2. у знач. пред. Все одно, однаково, не має значення.
Байдуже, якії в картині обводи. Аби малювання майстерне (В. Самійленко);
Дівчата в ясних убраннях Усміхаються ясно – Не мені, та байдуже! (М. Рильський);
// Не беру (не береш і т. ін.) до уваги.
[Мар'яна (спохватившись):] Заслухалась вас та й байдуже, що пора уже додому (С. Васильченко);
// Не журюся, не турбуюся (не журишся, не турбуєшся і т. ін.).
В сусіда моя матусенька, А батько й байдуже (Я. Щоголів);
– А я про своє [пальто] байдуже, – додав Власов, лягаючи прямо на траву (Панас Мирний).
3. у знач. пред., кому до кого – чого, про кого – що. Не цікавить, не обходить кого-небудь щось.
Дарма, про все йому [ведмедикові] байдуже. Лежить та ласує медком (Л. Глібов);
Розтовстів наш котик дуже – До мишей йому байдуже (Г. Бойко);
Віднині в них одна дорога. А до людських теревенів їм байдуже (М. Руденко).
Словник української мови (СУМ-20)