балон
БАЛО́Н, а, ч.
1. Скляна, металева або гумова посудина круглої чи циліндричної форми, признач. для зберігання та перевезення газів або рідин.
Біля будки майстра стояв синій сталевий балон з киснем (В. Собко);
У багатьох віддалених від великих центрів місцевостях саме балони стали першим кроком до загальної газифікації (з газ.);
* У порівн. Яка страшна трагедія! Елегантні пані і ще елегантніші дівчата ходили в грубезних валянках, в ганчір'яних потворних бурках, що виглядали на ногах, як балони, набиті клоччям і повикривлювані в різні боки (І. Багряний).
2. Гумова автомобільна, велосипедна, тракторна і т. ін. шина, яка наповнюється повітрям.
Билися об каміння гумові балони, дерев'яні кузови кидало на поворотах, наче іграшкові, гуркіт моторів то ставав глухішим, то хвилинами здіймався до виючих нот (Ю. Бедзик).
3. Газонепроникна оболонка аеростата, наповнена гарячим повітрям або газом, легшим за повітря.
Французи Монгольф'є Жозеф (1740–1810) і Етьєн (1745–1799) першими сконструювали балон, наповнений гарячим повітрям, який здійснив політ 1783 р. (з навч. літ.).
4. Колба для розміщення електродів електровакуумного або електронного приладів.
Словник української мови (СУМ-20)