бантина
БА́НТИНА, и, ж.
Поперечна балка між кроквами.
Під стелею на бантинах лежали колодки й сушились в диму (І. Нечуй-Левицький);
Улас розшукав книжку в бур'яні і заховав за бантиною (Григорій Тютюнник);
На товстелезних бантинах прилипли люди й щось кричали звідти (В. Винниченко);
// Взагалі поперечина.
Перед піччю на бантині сушиться шмаття (Леся Українка);
* Образно. Сонячне проміння креслило бантини на горищі (В. Дрозд).
◇ (1) На ба́нтину, зі сл. залишитися, зостатися і т. ін. – повіситися.
[Тимоха (з сльозами):] Пропало чотирнадцять з полтиною ні за цапову душу!.. Одне тепер зосталось мені: коли не в річку, то на бантину!.. (М. Кропивницький).
Словник української мови (СУМ-20)