баньки
БАНЬКИ́, ньо́к, мн., груб.
Очі.
– Чого ви, братця, так баньки повитріщали? (Є. Гребінка);
Він [цар] вилупив баньки з лоба – і все затрусилось (Т. Шевченко);
Ось стоїть цей Радченко на куцих ногах і вилупив баньки, готовий вилаятись... (Б. Антоненко-Давидович);
Андрущенко, розпустивши кучері, все нахабніше глипає посовілими баньками в Настин бік (О. Гончар);
* Образно. Осіння ніч шемрала навколо у мряці, моргала жовтими баньками електроламп (О. Донченко).
Словник української мови (СУМ-20)