баранець

БАРАНЕ́ЦЬ, нця́, ч.

1. Зменш. до бара́н 2, 4.

– Ні птиці не патрають, ні баранця не зарізано (Г. Квітка-Основ'яненко);

І пастухи таврійські, що пригнали молодих баранців, нанесли й меду, і сиру (Н. Королева);

Скибка кавуна з чудовим, червоним, як жар, баранцем несподівано, якось сама собою, вивалилася з її руки (Л. Яновська);

* У порівн. Та й кучерявий же ти! Як баранець (із журн.).

2. Смушок.

Ухопив шаблю, застромив за пояс пістолю й казав собі подати свитку, підбиту баранцями (Б. Лепкий).

3. тільки мн. Білі пінисті гребені хвиль.

Хвилювання на морі зменшилося, зникли білі баранці, вщух прибій (М. Трублаїні);

Хвилі на морі видовжені, білі баранці видніються в багатьох місцях (із журн.);

// Дрібні кучеряві хмарки.

Високо над горами повисли золотаві баранці (Я. Галан);

// Котики на рослинах; молоді паростки першої зелені.

Із саду поміж сірого торішнього листу покрученими баранцями витикався бур'ян (М. Івченко);

Уже запухнатились баранці на шелюгах (О. Копиленко).

Значення в інших словниках

1. баранець — баране́ць іменник чоловічого роду, істота  Орфографічний словник української мови
2. баранець — -нця, ч. 1》 Зменш. до баран 1), 4). 2》 тільки мн. Білі пінисті гребені хвиль. || Дрібні кучеряві хмарки. || Котики на рослинах. 3》 Форма українського декоративного посуду з кераміки, оздобленого ліпними прикрасами, розписом або кольоровою глазур'ю. Відомий з 15 ст.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. баранець — Баране́ць, -нця́, -нце́ві, -нцю! -нці́, -нці́в  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
4. баранець — БАРАНЕ́ЦЬ, нця́, ч. 1. Зменш. до бара́н 1, 4. — Ні птиці не патрають, ні баранця не зарізано (Кв.-Осн., II, 1956, 209); Скибка кавуна з чудовим, червоним, як жар, баранцем несподівано, якось сама собою, вивалилася з її руки (Л. Янов., І, 1959, 336).  Словник української мови в 11 томах
5. баранець — Баранець, -нця м. 1) ум. отъ баран. Небольшой баранъ. Рудч. Ск. II. 129. Вас. 197. Понесла на посвяченіе паску, баранця печеного. Кв. Чи всі вівці покотилися, чи баранці породилися? Чуб. ІІІ. 454.  Словник української мови Грінченка