баранець

БАРАНЕ́ЦЬ, нця́, ч.

1. Зменш. до бара́н 2, 4.

– Ні птиці не патрають, ні баранця не зарізано (Г. Квітка-Основ'яненко);

І пастухи таврійські, що пригнали молодих баранців, нанесли й меду, і сиру (Н. Королева);

Скибка кавуна з чудовим, червоним, як жар, баранцем несподівано, якось сама собою, вивалилася з її руки (Л. Яновська);

* У порівн. Та й кучерявий же ти! Як баранець (із журн.).

2. Смушок.

Ухопив шаблю, застромив за пояс пістолю й казав собі подати свитку, підбиту баранцями (Б. Лепкий).

3. тільки мн. Білі пінисті гребені хвиль.

Хвилювання на морі зменшилося, зникли білі баранці, вщух прибій (М. Трублаїні);

Хвилі на морі видовжені, білі баранці видніються в багатьох місцях (із журн.);

// Дрібні кучеряві хмарки.

Високо над горами повисли золотаві баранці (Я. Галан);

// Котики на рослинах; молоді паростки першої зелені.

Із саду поміж сірого торішнього листу покрученими баранцями витикався бур'ян (М. Івченко);

Уже запухнатились баранці на шелюгах (О. Копиленко).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me