бард
БАРД, а, ч.
1. іст. Мандрівний народний співець-поет у стародавніх кельтів.
З найдавніших часів дорогами царств-держав мандрували барди. Чомусь лише їм було дано прояснити правду про час і життя, відкрити її тонкощі (з газ.).
2. Поет і музикант, виконавець власних пісень (перев. під гітару).
Надто здійнявся серед бардів в німецькому гаю той .. неплідний пафос (Леся Українка);
Біля воріт спинився старий кобзар... Ні, лірник... Та все ж людина Божа, бродячий бард! (Василь Шевчук);
Т. Г. Шевченко – друг і вчитель найулюбленішого поета-грузина, бояна і барда Акакія Церетелі (із журн.);
У конкурсі бардів “Червона Рута-91” переміг гурт “Мертвий півень” (з газ.).
3. кого, чого, перен. Людина, яка прославляє кого-, що-небудь.
Соломон – лише вірний, сліпий прапороносець, речник тієї нової епохи – чорної-чорної епохи насильства, епохи відчаю, сум'яття, наруги, тьми. Він її бард. Бард її хробачиної філософії... (І. Багряний).
Словник української мови (СУМ-20)