баритон
БАРИТО́Н, а, ч.
1. Чоловічий голос, за висотою середній між басом і тенором.
Який се в нього, властиве, голос? Здається, баритон чи низький тенор (Леся Українка);
Говорить [Іван] своїм тихим мелодійним баритоном (В. Винниченко);
Шевченко заспівав приємним молодечим баритоном, спочатку стиха, потім дужче, легко беручи верхи (Л. Смілянський);
Федір влив свій баритон у дивний трунок співу (Василь Шевчук).
2. Співак із таким голосом.
Баритон заспівав соло жалібну пісню (І. Нечуй-Левицький);
Колись це був знаменитий баритон, та ще й зараз він може заспівати для друзів у неповний голос з великим почуттям (О. Корнійчук);
Пісню почали баси й баритони, а потім її понесли тенори й альти (Б. Харчук).
3. Мідний духовий музичний інструмент, на октаву нижчий від труби.
Гобої м'яко тремтять, їх підтримують кларнети й покриває, вібруючи звуками, поважна труба – баритон (Ю. Яновський).
4. Старовинний басовий струнний смичковий інструмент.
Схожий на віолончель старовинний інструмент баритон, що належить до родини віол, використовується у деяких творах Й. Гайдна (з наук.-попул. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)