батувати
БАТУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок., розм.
1. що. Різати великими шматками.
Їдять [вартові] м'ясо, батуючи мечами, їдять садовину і п'ють шоломами вино (Леся Українка);
Трактор з плугом на стерні батує лемешами чорну, аж масну, землю (А. Головко);
Не поспішав лише Кайдан, .. великим кривим ножем батував м'ясо (Ю. Мушкетик).
2. перен. Говорити чітко, виразно, відокремлюючи слова.
І, сповнена радощів і гордощів за успіхи онука, завжди захоплено зверталася до когось із присутніх: – І глядіть, як воно чеше, як вимовля цей Бориско! Ну, просто як по книжці батує! (Б. Антоненко-Давидович);
Він владно батував басом (із журн.).
Словник української мови (СУМ-20)