бахур
БА́ХУР, а, ч.
1. лайл. Розпусник; залицяльник, полюбовник.
Познайте, молодиці гожі, – З Енеєм бахурі всі схожі. Щоб враг зрадливих всіх побрав! (І. Котляревський).
2. зневажл. Позашлюбна дитина; байстрюк.
Ти поміж ними [офіцерами] шмаркач, синуля, бахур, пацан... (Ю. Андрухович).
3. діал. Хлопець; дитина.
Лиш небіжка Доця зо мною йшла, а бахурі полетіли, як вітер... (В. Стефаник);
На вулиці десь сусідка Петриха “любко солоденька” періщить, чути, бахура, аж у вухах лящить від вереску (П. Козланюк);
Берко серед села, за церквою, крамничку держав, там же й жив з хазяйкою та двома бахурами (Б. Антоненко-Давидович).
Словник української мови (СУМ-20)