бахур
БА́ХУР, а, ч.
1. лайл. Розпусник; залицяльник, полюбовник.
Познайте, молодиці гожі, — З Енеєм бахурі всі схожі. Щоб враг зрадливих всіх побрав! (Котл., І, 1952, 85).
2. зневажл. Позашлюбна дитина; байстрюк.
3. діал. Хлопець; дитина.
Лиш небіжка Доця зо мною йшла, а бахурі полетіли, як вітер… (Стеф., І, 1949, 42);
На вулиці десь сусідка Петриха "любко солоденька" періщить, чути, бахура, аж у вухах лящить від вереску (Козл., Ю. Крук, 1957, 12).
Словник української мови (СУМ-11)