бебехи
БЕ́БЕХИ, ів, мн.
1. зневажл. Речі домашнього вжитку (зокрема постільна білизна); взагалі пожитки.
Хто їде в Щавницю, той мусить везти з собою бебехи, укривала тепліші й простирадла, – сливе усю постіль (І. Нечуй-Левицький);
В кутку ліжко з бебехами (Ю. Яновський);
Вдарили німців так, що вони з бебехами покотились до кордону (С. Скляренко);
По світлицях і переходах гасали запорожці з бебехами (Ю. Мушкетик).
2. розм. Те саме, що ну́трощі.
А сто дідьків у твої бебехи та печінки! (Сл. Гр.);
Я з вас вперед бебехи випущу, а тоді вже будете мені патякати (У. Самчук).
3. розм. Стусани.
– Ох, і надавали мені бебехів за брехню! (із журн.).
Словник української мови (СУМ-20)