безвір'я
БЕЗВІ́Р'Я, я, с.
1. Відсутність віри в Бога; безбожність.
Ті, що залишилися в безвір'ї, – геть погинуть (з рел.-церк. літ.);
“Віра рятує – безвір’я губить”, – так мудро каже народ (з газ.).
2. Відсутність віри в кого-, що-небудь.
Не раз мене обгорне, мов туман, Страшного розпачу отрутнеє дихання, Тяжке безвір'я в себе, в свій талан (Леся Українка);
Вона [Мотря] належала до тих людей, безвір'я яких випливало підсвідомо. Проте, коли чула хулу проти того, в кого її примушувано вірити змалку, вона в якомусь острасі тікала від таких жартів (С. Добровольський);
За раціональної, освіченої епохи людства війна згубила йому дорогу до “внутрішнього” бачення, що призвело до безвір'я і заперечення духовних цінностей (із журн.);
Якщо влада втрачатиме психологічну легітимність, то це закінчиться відмовою у довірі з боку громадян: прірву безвір'я не подолати ніякими адміністративно-силовими чи правовими методами (з газ.).
Словник української мови (СУМ-20)