безглуздя
БЕЗГЛУ́ЗДЯ, я, с.
Нерозумна дія, вчинок; глупство, дурниця, нісенітниця.
А в тих самарійських пророків Я бачив безглуздя, вони пророкували Ваалом собі і вчинили блудячим народ Мій, Ізраїль! (Біблія. Пер. І. Огієнка);
– Ти хочеш, щоб твоя дочка вбиралась, як старчиха, зосталась старою дівкою? Це безглуздя! – репетувала Балабушиха (І. Нечуй-Левицький);
[Руфін:] Я не оправдуюсь проти безглуздя (Леся Українка);
Боротися для того, щоб вибороти собі право бути додатком до машини, є безглуздя (М. Хвильовий);
Думка про безглуздя її смерті спинила його серед світового руху (В. Підмогильний);
Їхати туди, по Полтавській вулиці, не дізнавшись, в чім справа, було чисте безглуздя (А. Головко);
// Брак здорового глузду; безумство (у 2 знач.).
Напало на його [нього] таке безглуздя, що нічого не второпає (Сл. Гр.);
Адже там не дурні сидять і зобачуть безглуздя і відсіють його, як полову (І. Багряний).
Словник української мови (СУМ-20)