бездоказовий
БЕЗДОКАЗО́ВИЙ, а, е.
Який не підтверджується доказами.
– В нашій справі бездоказових почуттів мало, потрібні докази (В. Собко);
Критика українських письменників у 1951 р. у засобах масової інформації мала поверховий і бездоказовий характер (з наук. літ.);
Про трагічні події 26 квітня 1986 р. на Чорнобильській АЕС він дізнався ввечері того ж дня, отримавши багато в чому суперечливу бездоказову інформацію від своїх однокурсників по Київському університету (з наук.-попул. літ.);
Наступне моє твердження буде вже цілком бездоказовим (з газ.).
Словник української мови (СУМ-20)