бездоріжжя
БЕЗДОРІ́ЖЖЯ, я, с.
1. Брак упорядкованих, придатних для проїзду доріг.
Навкруги – путей нема, Вовчі ями, бездоріжжя (П. Дорошко);
Бездоріжжя та різко пересічений рельєф, що обмежує огляд і обстріл, змусили стрілецькі підрозділи користуватися найбільш легкими і рухливими артилерійськими системами (О. Гончар);
І побило його в полі три недолі: одно – безвіддя, друге – безхліб'я, третє – бездоріжжя (Л. Костенко);
// Розгрузла, мало придатна для їзди дорога.
Приїхав би я, матінко, і раніше, та страшенне бездоріжжя було (Марко Вовчок);
Мандрують на бездоріжжі халабуди (М. Хвильовий);
* У порівн. Мов з поміччю переходячи по сліпому бездоріжжю, стара приймає слова і боїться не дочути (В. Барка).
2. Пора, коли дороги стають непроїжджими.
Починалась весна, бездоріжжя, скрізь розмило шляхи, ішли невпинні дощі (С. Скляренко);
Виїжджали з Криничок по добрій санній дорозі, а повернулись уже по весняному бездоріжжю (О. Гончар).
◇ Заво́дити / завести́ в блуд (на бездорі́жжя) див. заво́дити¹;
(1) На бездорі́жжі, зі сл. бути, опинятися – у стані невідання.
І не те, щоб якісь там ледацюги чи паливоди, а й навіть хороші, ініціативні учні інколи опинялися на бездоріжжі (Ю. Збанацький).
Словник української мови (СУМ-20)