бездуховність
БЕЗДУХО́ВНІСТЬ, ності, ж.
Властивість за знач. бездухо́вний.
Хто, як не вчитель української мови і літератури, покликаний захищати рідну мову від бездуховності й денаціоналізації (з публіц. літ.);
Ми усвідомлюємо, як гоніння на релігію, репресії щодо віруючих і священнослужителів породжували вакуум бездуховності (з наук.-попул. літ.);
На яких традиціях він виховувався, що так повно зберіг свою духовність і нині продовжує чинити опір антикультурі й бездуховності? (із журн.);
А що ж він виборов, твій дух, в оцьому ось конкретному випадку? Чи, може, й зовсім упав він на ґрунт бездуховності, раннього цинізму, емоційної глухоти? (з газ.).
Словник української мови (СУМ-20)