безжурний
БЕЗЖУ́РНИЙ, а, е.
Який не журиться, не схильний до журби; веселий, безтурботний.
Весела [Парасочка], балакуча, жартовлива [жартівлива], як і мати була замолоду, і така безжурна, ласа на ласощі (Панас Мирний);
Тут хорий батько.., що має лише даровані дні перед собою, а вона безжурна... (О. Кобилянська);
Емма видавалась дуже веселою, безжурною (В. Винниченко);
Анатолій намагався вдавати з себе безжурного, щоб ніхто не здогадався про його справжній душевний стан (О. Гуреїв);
* У порівн. Діти побігли, як безжурні птахи (Б. Лепкий);
// Який не має ознак журби, туги.
– Цей чолов'яга й справді веселий, приємний, .. колись подобавсь мені своїми жартами та безжурною вдачею (І. Нечуй-Левицький);
Видно, материн жаль уразив і його безжурне серце: стоїть він біля матері похнюпившись... (Панас Мирний);
Серед скель, як сон, легких, Я думок тяжкою сіллю Посипав безжурний сміх (М. Рильський);
Той безжурний усміх таким болем нестерпним відгукнувся у ньому, що Василь аж застогнав (А. Дімаров);
* Образно. Ліс прокидався безжурним дзвоном незримих пташок (Яків Баш);
// Який викликає, навіває радість, добрий настрій.
Безжурна музика;
Безжурна пісня.
Словник української мови (СУМ-20)