беззаконник

БЕЗЗАКО́ННИК, а, ч., заст.

1. Той, хто порушує закон.

Цар .. зараз же бомагу [бумагу] й посилає, Щоб беззаконника такого-то схопить (Л. Глібов).

2. бібл. Той, хто порушує Закон Божий; грішник, нечестивець.

Бо ось вороги Твої, Господи, бо ось вороги Твої згинуть, розпорошаться всі беззаконники! (Біблія. Пер. І. Огієнка);

І тоді-то з'явиться той беззаконник, що його Господь Ісус заб'є Духом уст Своїх і знищить з'явленням приходу Свого (Біблія. Пер. І. Огієнка).

Значення в інших словниках

1. беззаконник — беззако́нник іменник чоловічого роду, істота  Орфографічний словник української мови
2. беззаконник — -а, ч., заст. Той, хто порушує закон.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. беззаконник — СВАВІ́ЛЬНИК (той, хто проявляє свавілля), СВАВО́ЛЕЦЬ, САМОВО́ЛЕЦЬ, САМОПРА́ВЕЦЬ, САМОДУ́Р, БЕЗЗАКО́ННИК.  Словник синонімів української мови
4. беззаконник — Беззако́нник, -ка, -кові, -ку! -ки, -ків  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
5. беззаконник — БЕЗЗАКО́ННИК, а, ч., заст. Той, хто порушує закон. Цар.. зараз же бомагу й посилає. Щоб беззаконника такого-то схопить (Гл., Вибр., 1957, 60).  Словник української мови в 11 томах
6. беззаконник — Беззаконник, -ка м. Беззаконникъ, преступникъ. Зараз же бумагу посилає, щоб беззаконника такого то схопить. Гліб.  Словник української мови Грінченка